Опис завдання
Пряма мова – це коли у реченні дослівно та повністю без змін передаються слова іншої людини. «Іншої» – тобто не самого мовця, а того, кого він вказує як автора цих слів. Оскільки те, кому належать ті чи інші слова, є дуже важливим для ефективного спілкування, не дивно, що оформленню прямої мови приділяється досить багато уваги. Ця вправа є першою у низці завдань, що повʼязані з вивченням даної теми. Як й деякі інші вправи, що відкривають комплекс тематичних завдань, ця має на меті зосередити увагу дитини на обʼєкті вивчення. На екрані перед учнем міститься два речення – по одному в кожній робочій зоні. Вони відокремлені одне від одного, а крім того ще й букви мають різний колір. Це не лише робить візуальний ряд більш різноманітним, а й дає можливість краще зрозуміти: речення дійсно різні. У одному реченні мовець використовує непряме мовлення, тобто як би від своєї особи переказує чиїсь слова, вказуючи на це. Інше речення – взірець прямої мови, де чужі слова правильно оформлені та відокремлені від слів автора. Над ними знаходиться формулювання завдання, де вказано, що слід вибрати: речення з прямою мовою або конструкцію, де використовується непряма мова. Дитина має уважно звертати увагу на завдання, адже воно може змінюватись на різних етапах, хоча здебільшого мета пошуків – саме синтаксичні конструкції, де використовуються слова в лапках. Відрізнити їх вкрай просто, адже оформлення та знаки пунктуації, що в них використовуються, дуже різні. Рухаючись між етапами, дитина бачить: речення, що містять пряму мову, можуть бути вкрай різними, однак, оформлення прямої мови однакове і залежить лише від того, чи будуть знаходитись авторські слова до чи після прямої мови.
Пов'язані стандарти
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/ учениця:
- відтворює діалог на задану тему;
- використовує у власному мовленні формули мовленнєвого етикету;
- спостерігає за відтворенням на письмі прямої мови і діалогу, усвідомлює різницю між ними.
Учень/учениця правильно використовує розділові знаки для позначення на письмі прямої мови або цитат.
