Опис завдання
Правильна вимова слів є не менш важливою, ніж правопис або розуміння лексичного значення та граматичних категорій. На щастя, українська мова в цьому плані досить проста для сприйняття: більшість слів у ній читаються так само, як і пишуться. Відбуваються певні фонетичні перетворення при вимові на кшталт оглушення дзвінких приголосних або наближення ненаголошених голосних, однак, вони все одно досить легкі для сприйняття у більшості своїй. Залишається ще питання наголосу. Наголос є природним явищем, яке виникає незалежно від знань дитини про це – в будь-якому слові завжди є один склад, який виділяється з-поміж інших при вимові. Людина, яка промовляє це слово, наголошує певний склад несвідомо. Водночас, цю тему слід знати, аби не робити помилок при наголошенні слів. Отже, наголос – це явище, при якому один зі складів інтонаційно виділяється: його голосна вимовляється більш інтенсивно, ніж інші. На екрані перед дитиною на кожному етапі завдання міститься по одному новому слову. Під ним – символ наголосу, виглядає як трохи скошена вертикальна риска. Її слід поставити над наголошеним голосним у слові. Для цього дитина читає його вголос, після чого визначає, куди саме поставити знак. У цьому завданні надані лише складні випадки, коли здається правильним два місця для наголосу. Взагалі-то такі слова в українській мові дійсно існують, однак, в цьому завданні будуть наведені лише такі, що мають один правильний варіант вимови. Коли школяр за допомогою власних знань вимови слів та досвіду мовця ставить правильний наголос, то проходить на наступний етап, де треба виконати аналогічні дії з іншим словом.
Пов'язані стандарти
Учень/учениця:
- знає значущі частини слова: префікс, корінь, суфікс, закінчення;
- самостійно розбирає прості за будовою слова;
- розрізнює спільнокореневі слова та форми того самого слова;
- ділить на групи слова, що відповідають на питання різних частин мови, включно з числівниками і прислівниками;
- розрізняє слова з абстракним і конкретним значенням;
- узагальнює або конкретизує поняття і значення.
Учень/учениця:
- відносить до іменників слова з абстрактним значенням;
- добирає до поданого іменника 2-3 синоніми, антоніми;
- розкриває значення багатозначного іменника, у процесі виконання навчальних вправ вводить його в словосполучення, речення;
- визначає рід і число іменників, змінює іменники за числами і відмінками, визначає початкову форму іменника, відмінок іменника в реченні;
- визначає і розуміє явища чергування кореневих [і] з [е], [о] в окремих іменниках жіночого та чоловічого родів з основою на приголосний;
- правильно вживає закінчення при відмінюванні іменників;
- використовує у мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду – назв істот у давальному і місцевому відмінках однини;
- вживає подвоєні букви на позначення м’яких приголосних перед закінченням -ю з основою на приголосний;
- не вживає подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі;
- правильно вживає прийменники з іменниками в окремих відмінках;
- вживає літературні форми закінчень іменників у місцевому відмінку множини.
Учень/учениця:
- відносить до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів;
- добирає до поданого прикметника 2-3 синоніми, антоніми;
- пояснює і вживає у мовленні прикметники у прямому і переносному значеннях;
- змінює прикметники за числами та родами;
- визначає рід і число прикметника за родом зв’язаного з ним іменника та за характерним закінченням;
- зіставляє і розрізнює відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м’який приголосний основи;
- визначає відмінки прикметників за відмінками іменників;
- дотримується правил вимови і написання прикметників на -ський, -цький, -зький;
- вживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується м’якої і пом’якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини.
Учень/учениця:
- застосовує здобуті протягом навчання в початкових класах мовні знання і мовленнєві вміння у процесі виконання навчальних і контрольних завдань.
Учень/учениця використовує загальновживані іменники, власні назви, впізнає іменники в реченні і розрізнює за тлумаченням; змінює іменники за числами, родами, відмінками; виявляє близькі та протилежні за заначенням слова, вживає та розуміє лексичні конструкції з іменниками.
Учень/учениця розрізняє та використовує прикметники, впізнає прикметники в реченні та розрізняє за тлумаченням; розуміє ступені порівняння прикметників, змінює прикметники за родами і числами, правильно використовує прикметники за розрядами (відносні, якісні, присвійні), розуміє взаємодію прикметника з іменником, вживає та розуміє лексичні конструкції з прикметниками.
