Опис завдання
Як вже було сказано раніше, два відмінки в українській мові становлять особливий інтерес – місцевий та кличний. Кличний відмінок дійсно виділяється з-поміж інших. Він є вузькоспеціалізованим – його використовують лише в одному-єдиному випадку: для того, щоб виразити звертання. При цьому кличний відмінок є досить древньою формою ще проукраїнської мови, яка збереглась у нас, але була втрачена у деяких інших словʼянських мовах. Скажімо, в російській мові лише кілька слів традиційно її зберегло, однак з побутового вжитку вона зникла. У ході виконання цього завдання дитина працюватиме з кличним відмінком. Особливий акцент завдання робить на дуже яскравій, деталізованій та приємній візуальній складовій. На екрані перед учнем на кожному етапі міститься зображення кількох великих медуз. Оскільки тло для робочої зони блакитне, здається, ніби медузи піднімаються з океанських глибин. Кожна виконана в іншому кольорі, кожна – велика, деталізовано зображена й гарна. Їх оточують русалки, що надає вправі більшої сюжетної змістовності. При цьому на кожній медузі міститься по одному слову – точніше, по одному іменнику. Серед них є й такі, що мають форму кличного відмінка. Дитина має ці медузи й вибрати, виділивши їх. Школяр аналізує кожне слово і задається питанням: чи підходить ця форма для звернення. Коли дитина знаходить іменники у кличній формі, то проходить на наступний етап завдання, де на медузах будуть вже інші слова. Особливість української граматики в тому, що клична форма цілком допускається й для слів, що називають неживі предмети (що зрідка використовується для метафоричних образів тощо), тож дитині варто звертати увагу не лише на імена, а й на назви обʼєктів.
Пов'язані стандарти
Учень/учениця:
- відносить до іменників слова з абстрактним значенням;
- добирає до поданого іменника 2-3 синоніми, антоніми;
- розкриває значення багатозначного іменника, у процесі виконання навчальних вправ вводить його в словосполучення, речення;
- визначає рід і число іменників, змінює іменники за числами і відмінками, визначає початкову форму іменника, відмінок іменника в реченні;
- визначає і розуміє явища чергування кореневих [і] з [е], [о] в окремих іменниках жіночого та чоловічого родів з основою на приголосний;
- правильно вживає закінчення при відмінюванні іменників;
- використовує у мовленні паралельні форми іменників чоловічого роду – назв істот у давальному і місцевому відмінках однини;
- вживає подвоєні букви на позначення м’яких приголосних перед закінченням -ю з основою на приголосний;
- не вживає подвоєння в іменниках зі збігом приголосних в основі;
- правильно вживає прийменники з іменниками в окремих відмінках;
- вживає літературні форми закінчень іменників у місцевому відмінку множини.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/учениця використовує загальновживані іменники, власні назви, впізнає іменники в реченні і розрізнює за тлумаченням; змінює іменники за числами, родами, відмінками; виявляє близькі та протилежні за заначенням слова, вживає та розуміє лексичні конструкції з іменниками.
