Опис завдання
Вставні слова називаються так тому, що використовуються для доповнення речень, приєднуючись до інших слів у їх структурній будові як додаткові, необовʼязкові елементи. Якщо другорядні члени речення поширюють його та роблять інформацію, що передається в ньому, більш докладною та повною, то вставні конструкції та слова використовуються трохи іншим чином – вони не повʼязані прямо з тим, про що йдеться в тексті повідомлення. Натомість вони повʼязані з мовцем. Тому від інших слів до них не можна задати питання. Виражається роль вставних слів ще й в їхній пунктуаційній і відповідно інтонаційній відокремленості. У реченні вставні слова виділяються комами або іншими розділовими знаками, причому – з обох боків. В усному мовленні, вставні слова виділяються паузами, хай й невеликими, але помітними. У ході виконання цього завдання дитина тренуватиметься виділяти вставні слова правильним способом. На екрані перед учнем на кожному етапі міститься нове речення. Школяр читає його та знаходить вставне слово або словосполучення. Під реченням знаходиться робоча зона з пунктуаційними знаками. Учень вибирає той, який можна використати для виділення вставного слова, після чого переносить цей знак: один перед словом, другий – відразу після. Коли школяр це робить, то проходить на наступний етап завдання. Ця вправа тренує здатність дитини розпізнавати вставні слова, коли вони не виділені в реченні. Для цього потрібно мати певний мовний досвід. Крім того, за допомогою виконання цієї вправи учень запамʼятовує, які розділові знаки використовуються для виділення вставної конструкції. Здебільшого це кома, ніколи – крапка або лапки чи дужки; інколи – тире, але в такому випадку – завжди з обох боків.
Пов'язані стандарти
Учень/учениця створює, розширює доповнює і перегруповує речення; виявляє головні і другорядні члени речення; розрізнює завершені і незавершені речення; розуміє зв'язок слів у реченні; відрізняє речення за метою висловлювання та емоційним забарвленням.
Учень/учениця розуміє і вживає слова та фрази, за допомогою яких виражається ставлення до висловленої думки, користується ними для доповнення, роз’яснення чи уточнення предметного змісту речення, виділяє їх розділовими знаками на письмі.
