Опис завдання
Для того, щоб продемонструвати розділення між прямою та непрямою мовою у рамках однієї синтаксичної конструкції, використовується велика кількість пунктуаційних знаків. Пряма мова (якщо йдеться не про діалог) забирається в лапки. Якщо слова автора знаходяться до неї, то після них (тобто між словами автора та прямою мовою) міститься двокрапка. Якщо ж слова автора містяться після прямої мови, ставиться тире, перед яким є кома. Пряма мова при цьому може закінчуватись будь-яким розділовим знаком, яким закінчується речення. Таким чином, вся ця конструкція має сприйматись наступним чином: лапки як окремий елемент, а речення з ними повʼязується або двокрапкою, або комою та тире. Те, що відбувається в лапках, на розділових знаках поза ними не відображається. На екрані перед школярем міститься зображення речення з прямою мовою – нового для кожного етапу завдання. Різним є текст, відрізняються й особливості оформлення: десь пряма мова закінчується знаком питання, десь – слова автора знаходяться до неї, тоді як на попередньому етапі вони були після. Під робочою зоною знаходяться варіанти розділових знаків, яких бракує. Школяр аналізує їх, після чого переносить потрібні до речення, аби доповнити його пунктуаційну схему згідно з правилами, описаними вище. Коли школяр це зробить, то пройде на новий етап, де буде бракувати інших розділових знаків. Таким чином завдяки руху між рівнями завдання дитина запамʼятає схему пунктуації у реченнях з прямою мовою. Кожне речення супроводжується ілюстрацією, яка зображує те, про що йдеться у тексті, але залишається досить маленькою, аби не перетягувати на себе увагу дитини.
Пов'язані стандарти
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/ учениця:
- відтворює діалог на задану тему;
- використовує у власному мовленні формули мовленнєвого етикету;
- спостерігає за відтворенням на письмі прямої мови і діалогу, усвідомлює різницю між ними.
Учень/учениця правильно використовує розділові знаки для позначення на письмі прямої мови або цитат.
