Опис завдання
Ця вправа, як і деякі попередні, опрацьовує тему суфіксів, однак, робить це досить цікавим способом – через приказки та прислівʼя. Приказки – частина нашого національного фольклору, тобто усної народної творчості українського народу. Через них проявляється мудрість наших пращурів. Крім того, деякі приказки – просто цікаво складені вислови, які оригінально обіграють ті чи інші мовні явища, наприклад, ритм та риму. У ході виконання цього завдання дитина знаходитиме слова, які потрібно вжити в приказці за критерієм наявності спільного суфіксу. На екрані перед дитиною на кожному етапі міститься зображення нової приказки – такої, що містить слова з однаковим суфіксом. Ці слова завжди є іменниками. Під приказкою, де вони просто пропущені (а на їхньому місці – порожні ділянки тексту), міститься кілька варіантів цих іменників. Приказок в українському фольклорі сотні або навіть й тисячі, і просто впізнати ту, яка зображена на екрані, дитина навряд чи зможе – це вимагає знань професійного фольклориста. Тому критерій підбору слів для доповнення приказки – це наявність спільного суфікса в обох цих словах. Неважливо, що за суфікс – аби він був у них однаковий. Знайти цю морфему не так просто, як префікс. З ним все легко: треба виділити корінь за допомогою знаходження спільнокореневих слів, а та морфема, що буде перед ним – префікс. Суфікс знаходиться між коренем та закінченням. Тож, окрім знаходження спільнокореневих слів слід також вдатись до відмінювання наданої словоформи, щоб правильно виділити закінчення. Коли дитина виділить слова, які мають однакові суфікси, ті посядуть своє місце в приказці – і дитина пройде на новий етап завдання, де познайомиться з новим клаптиком народної мудрості.
Пов'язані стандарти
Учень/учениця:
- знає значущі частини слова: префікс, корінь, суфікс, закінчення;
- самостійно розбирає прості за будовою слова;
- розрізнює спільнокореневі слова та форми того самого слова;
- ділить на групи слова, що відповідають на питання різних частин мови, включно з числівниками і прислівниками;
- розрізняє слова з абстракним і конкретним значенням;
- узагальнює або конкретизує поняття і значення.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/учениця використовує загальновживані афікси як ключ до значення слова, використовує зрозуміле значення кореня слова для визначення значення нового слова, створеного додаванням афіксів; змінює значення слів за допомогою додавання або вилучення афіксів до відомого слова; розуміє і визначає значення спільнокореневих слів, використовує значення окремих слів для розуміння значення слів, створених їх злиттям, та створює нові слова цим способом.
Учень/учениця розуміє та пояснює значення загальних ідіом, приказок та прислів'їв.
