Визначаємо правильне написання слова

    Іменник, як вже знає дитина, є самостійною частиною мови, яка означає назву обʼєкта, предмета або особи і відповідає на питання «хто?» або «що?». Відповідно іменники можна розділити на дві великі групи: загальні назви та власні, тобто імена, які можуть присвоюватись як живим істотам, скажімо, людям, так і неживим обʼєктам, наприклад, річкам та містам. У написанні власні назви мають лише одну відмінність від загальних – вони починаються з великої літери не лише у випадках, коли стоять на початку речення, а й взагалі завжди.

    У ході виконання даного завдання школяр тренуватиметься працювати з власними і загальними назвами, вибираючи, яку саме літеру поставити першою у відповідному слові. На кожному етапі завдання перед учнем міститься зображення тої чи іншої фрази. Речення є пізнавальним та може містити цікаві відомості та факти, які супроводжуються відповідними малюнками, яскравими й деталізованими. У реченні містять іменники обох видів. Перші літери в іменниках пропущені. На їхньому місці просто порожні клітинки. Під фразою є літери, котрі треба туди помістити, причому в обох формах: як великі, так і малі. Учень читає речення, послідовно опрацьовуючи кожне слово, після чого вирішує, яку саме букву ставити на початку кожного з іменників. Власні назви  - це імена людей, прізвища та по-батькові, назви географічних локацій, в тому числі міст, регіонів, гір тощо; імена персонажів, клички тварин тощо. Якщо назву можна асоціювати з конкретним обʼєктом опрацювання (незалежно від того, чи ця назва є унікальною, чи ні, адже є тезки, і їхні імена також пишуться з великої літери), значить це – його імʼя, тож писати його слід з великої літери. Перше слово в реченні, звісно, теж пишеться з великої букви, при чому завжди.