Опис завдання
Більшість слів в українській мові належать до самостійних її частин, тобто вони мають власні лексичне та граматичне значення, яке лише частково залежать від контексту, але можуть використовуватись і самостійно. З цієї причини більшість слів змінюється за рядом ознак, властивих для відповідних частин мови: іменники і, наприклад, прикметники змінюються за родом, числом та відмінком, дієслово змінюється за часом тощо. Під час граматичної зміни, а також при творенні нових слів на базі старих, змінюється їхній морфемний склад. Корінь отримує нові префікси та суфікси замість старих, особливо часто змінюється закінчення. Іноді це впливає на буквений (і відповідно звуковий) склад слова, адже задля збереження милозвучності часто приголосні можуть «викинути» або, скажімо, замінити одну літеру на іншу. Однак, це відбувається далеко не завжди, тож здебільшого учню слід розуміти, яку літеру слід писати в кінці кореня або, скажімо, на початку суфікса, орієнтуючись не на звучання, а на правила, норми і слова для перевірки. Наприклад, дієслово «ходити» можна перетворити на іменник. Тоді корінь отримає інший суфікс та закінчення. Чи зміниться остання літера кореня «д»? Ні, адже іменник виглядатиме так: «ходьба», хоча при вимові «д» видається глухим звуком, тож часто пишуть «т» замість цієї літери – і роблять помилку. На екрані перед учнем на кожному етапі міститься по одному слову, яке являє собою такий складний випадок. Дитина має, згадавши слово для перевірки, де літера, стосовно якої виникають сумніви, перебуває у сильній позиції і звучить чітко, вибирає правильний варіант пропущеної букви з-поміж наведених. Коли дитина це робить, то проходить на новий етап завдання до іншого складного випадку з пропущеною однією буквою.
Пов'язані стандарти
