Опис завдання
Існує декілька видів внутрішньої смислової диференціації іменників. Під час виконання попередньої вправи учень тренувався розрізняти конкретні та абстрактні іменники, а от це завдання присвячено вже іншому розділенню слів, що входять до цієї частини мови, а саме – власним та загальним назвам. Різниця між ними значно більш глибока. Власні назви призначені для того, щоб називати не вид обʼєктів, істот, явищ тощо, а один конкретний серед них. Тобто назва буквально належить тому, кого (або що) вона називає. Наприклад, є багато рік. Слово «ріка» є загальною назвою, адже існує безліч цих проточних водойм, які впадають в моря та океани. Всі вони різної форми, довжини, глибин тощо. Однак, одна конкретна ріка, на берегах якої стоїть Київ, має власну назву, власне імʼя – це Дніпро. Важливо розуміти, що власні назви можуть належати як живим істотам, так і неживим обʼєктам. Імʼя «Сергій» є власною назвою, як і назва країни «Німеччина», хоча може бути дуже багато людей на імʼя Сергій , а от Німеччина на політичній карті світу лише одна. На екрані перед дитиною міститься речення – інше для кожного наступного етапу вправи. У реченні можуть бути як власні, так і загальні назви. Дитина читає формулювання завдання, яке міститься над реченням. Там вказується, що цього разу треба відшукати. Згідно із завдання школяр і шукає те, що потрібно цього разу. Важливо, що єдиний критерій відбору – лексичний. Наприклад, словосполучення «летючий корабель» складається із загальних назв, але якщо згідно з сюжетом речення це – назва конкретного корабля, то перше слово пишеться з великої, бо це словосполучення вже є власною назвою, причому до неї входить обидва слова. На новий етап дитина пройде тоді, коли виділить вказане у завданні слово або словосполучення.
Пов'язані стандарти
