Опис завдання
Один з інструментів, за допомогою яких в українській мові зберігається її мелодійність та милозвучність, — це здатність іноді змінювати одні літери на інші не лише під час чергування, коли відбувається зміна форми слова, а і просто тоді, коли це зручно. Наприклад, прийменник, який використовується для того, щоби назвати щось всередині чогось іншого, має дві рівнозначні форми: «у» та «в». Значення цих форм абсолютно однакове, і те, яку з них використати в тому чи іншому конкретному випадку, залежить лише від одного — від того, які слова та звуки оточують прийменник. Залежно від цього мовець сам вибирає, чи застосувати «у», чи «в», аби не відбувся збіг кількох приголосних або голосних, і звуковий ряд фрази зберігав привабливість. У процесі виконання цього завдання дитина не лише познайомиться з такими випадками, а й навчиться використовувати правила милозвучності. На екрані перед дитиною міститься випадок використання таких конструкцій — новий для кожного етапу завдання. Це може бути речення, де використовується прийменник, або словосполучення, де одне зі слів може бути трохи змінено (здебільшого остання або перша літери) задля збереження красивого звучання. Варіанти того, який звук треба використати, міститься поряд із конструкцією. Учень читає її та аналізує, у якому випадку вона звучатиме гарніше. Орієнтуватися на власні відчуття так само важливо, як і на правило: між двома приголосними треба використати голосну, а між двома голосними — приголосну, якщо це можливо. Тому однаковий сенс мають постфікси «сь» та «ся», вибір між якими теж відбувається задля милозвучності, тому пишуть як «наш учитель», так і «його вчитель» тощо. Коли дитина робить свій вибір, то проходить на новий етап до іншого подібного випадку.
Пов'язані стандарти
