Опис завдання
Після роботи з уже готовими словосполученнями може здатись, що працювати з ними досить легко, однак, значно важливіше, ніж просто визначати в них головне слово та залежне, – навчитися самостійно складати якісні, грамотно побудовані, водночас лаконічні та інформативні словосполучення. А для цього треба розуміти, які залежні слова підійдуть до того чи іншого головного слова, а які — ні. Ця вправа надасть дитині можливість навчитися розбиратись у цьому. На екрані перед учнем міститься зображення двох робочих зон. В одній — у стовпчик усі претенденти на звання залежного слова. В іншій — головне слово в майбутньому словосполученні. Дитина аналізує передусім його, після чого вже добирає до нього ймовірні пари. Важливо, що єдиний рівень поєднання слів у цьому завданні — лексичний. Справа в тому, що граматично між головним і залежним словом має встановитися певний звʼязок, зокрема в деяких випадках — узгодження. А це означає, наприклад, що прикметник має приймати ті ж граматичні форми, що й іменник, тобто бути з ним одного роду, числа та відмінка. Так от, усі прикметники, що претендують на можливість стати залежними словами від іменника, узгоджені з ним, тож просто за граматичними категоріями розпізнати ті слова, що будуть підходити на роль залежних, не вийде. Необхідно провести виключно лексичний аналіз, наприклад, до слова «руки» приєднуються слова «золоті», «мамині», «працьовиті», адже можна утворити такі три словосполучення, і вони будуть цілком лексично зрозумілими. А от словосполучення «сучасні руки» є беззмістовним, тож прикметник «сучасні» не підходить, хоча граматично він узгоджується з головним словом. Мета дитини — перенести всі можливі слова, що лексично підходять до головного члена словосполучення, до його робочої зони.
Пов'язані стандарти
