Невідомий доданок

Здебільшого, вирішуючи рівняння, дитина має знайти, яке саме число ховається за літерою у виразі. Проте у ході виконання цього завдання, хоча сама механіка виконання вправи залишається такою ж, підхід до подачі інформації змінюється. На кожному етапі дитина бачить на екрані відразу цілий набір різних рівнянь. Поряд з ними – дві робочі зони. Кожна підписана своєю рівністю, де вказано результат рівняння, тобто те, яке число ховається за «іксом» чи «ігриком». Учень, вирішуючи кожне з трьох рівнянь набору, розуміє, до якої робочої зони треба перенести кожен з виразів. Мета дитини – зробити це правильно. Коли учень розподіляє рівняння по відповідних робочих зонах, аби всі вирази, де, скажімо, «х» дорівнює «4» знаходитись саме у відповідно підписаному квадраті, то проходить на наступний етап завдання, де треба буде виконати аналогічні дії. Правда, там будуть інші рівняння, а також результати будуть іншими, проте механіка виконання вправи – такою самою. Всі рівняння – дуже прості. Вони мають вигляд звичайних прикладів з двома елементами (з яких один - невідомий), а також вже визначеним результатом. Якщо описана у рівнянні дія – це додавання, то від суми для знаходження невідомого доданка треба відняти відомий доданок. Це правило учень вже знає, як відомі йому й дії, які потрібно виконати для знаходження невідомого дільника, діленого, зменшуваного, відʼємника чи множника. Тож значення цього завдання у тому, щоб дати школяру можливість «набити руку» тобто натренуватись виконувати рівняння швидко, особливо, якщо вони представляють з себе такі короткі вирази на одну дію з одним невідомим. А формат сортування робить саму механіку виконання завдання більш цікавою, ніж звичайна робота з рівняннями.